Каталог статей
| Главная » Статьи » Мои статьи |
СБУ відкриває доступ до архівних документів радянського періоду
| "Від 23 січня цього року Україна більше не зберігає і не охороняє секретів карально-репресивної системи Радянського Союзу. Це означає, що СБУ знімає радянський гриф таємності з усіх кримінальних справ, розпорядчих, статистичних, документів секретного діловодства та інших документів, пов'язаних з українським визвольних рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні з 1917-1991 рр.", - наголосив керівник СБУ. В.Наливайченко запевнив, що уже найближчим часом,зокрема, буде розсекречено і оприлюднено документи про діяльність агентурно-бойових груп НКВД у Львівській, Івано-Франківський, Тернопільській, Волинській та інших областях, документи про боротьбу з повстанським рухом 1940-50 рр(справа "Берлога"), дисидентським рухом 1960-80 рр(справа "Блок"). "Ми йдемо шляхом європейських держав - Німеччини, країн Балтії,які свого часу теж розсекретили свої архіви, а Казахстан уже розпочав передачу нашій країні матеріалів щодо депортації, зокрема, у 1947 році 77 тисяч українців", - сказав В.Наливайченко. Водночас, зазначив він, Росія не поспішає повертати Україні ряд документів, наприклад, у справі Шухевича. В.о.голови СБУ також повідомив, що незабаром буде створено веб-портал, де кожний громадянин зможе віднайти цікаву для нього інформацію або розшукати відомості про рідню. Директор Галузевого державного архіву спецслужби Володимир В'ятрович представив колекцію документів архіву, серед яких інструкції НК, "розстрільні списки", карти-схеми депортації, альбоми повстанських фотографій, доповідні КДБ для ЦК компартії про розвиток в Україні дисидентського руху. "Для реалізації указу Президента у частині зняття грифів секретності в Галузевому державному архіві СБУ, де містяться майже 800 тисяч томів, найближчим часом буде підготовлено відповідні інструкції і розпочато інтенсивну роботу.Ми беремо на себе зобов'язання завершити її за рік", - заявив історик. http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=776218 Автор: Михайло 30.1.2009, 1:10 Цитата Эксперты: Раскрытие архивов КГБ посеет вражду среди украинцев Раскрытие архивов КГБ, о котором объявил 27 января и. о. главы СБУ Валентин Наливайченко, может посеять вражду среди украинцев, заявил директор Центра политических исследований и конфликтологии Михаил Погребинский, отвечая на вопрос: "Какие последствия предания огласке документов о преступлениях советского режима?". Напомним, Валентин Наливайченко заявил, что архивы преступлений советского режима будут рассекречены на протяжении года. А обнародуют их на общенациональном веб-портале, который будет создан в ближайшее время. В связи с этим "Центр исследований политических ценностей "АКСИА"" обратился к политическим экспертам с вопросом: "Какие последствия предания огласке документов о преступлениях советского режима?". Мирослав Маринович, вице-ректор Украинского Католического Университета, бывший диссидент: - Прежде всего, такое рассекречивание – движение в правильном направлении. Умалчивание преступлений приводит к тому, что общество начинает сомневаться в их существовании, а те, кто так или иначе несут ответственность за осуществление преступлений, вставляют палки в колеса. Постепенное предание огласке в демократическом государстве должно происходить. Это будет отвечать принципу верховенства права. Вместе с тем, существует вечная проблема – "не навреди". Я понимаю, что людям, фамилии которых войдут в списки, или их родственникам будет не совсем приятно. Но людям, которые исчезали в мраке тишины, как ночной так и общественной, тоже было не сладко. Рано или поздно необходимо расплачиваться за те поступки, которые были совершены. Обнародовать следует взвешенно. Во время проверки документов, необходимо учитывать разные ситуации. Очень часто органы КГБ причисляли к своим информаторам тех людей, которых назвать так нельзя ни в каком случае. Опыт Польши, Чехии показал, что были ситуации уникальные. Поэтому какой-то стандартный подход в этом деле применять нельзя. СБУ должна выучить опыт люстрации бывших социалистических республик. Следовательно, в целом приветствуя инициативы относительно предания огласке архивов, призываю к осторожности. Михаил Погребинский, директор Центра политических исследований и конфликтологии: - Я считаю, что это попытка вне закона провести люстрацию. Для таких процессов необходимо принимать закон. Думаю, что команда президента надеется, что это пригодится в год перед выборами. Но последствия этого будут скорее негативные, чем позитивные. Общество нуждается в консолидации. А раскрытие архивов – лишний повод для разжигания вражды. Действительно, много людей, фамилии которых могут фигурировать в документах, еще живы. Поэтому возможны судебные иски. В то же время, информация, которая будет обнародоваться, может быть как правдивой, так и сфальсифицированной. Никто не сможет разобраться. Тем более что СБУ зарекомендовал себя как идеологически заинтересованный орган, перед которым поставлена задача дискредитировать прежнюю советскую историю и навязать идеологические принципы под ту историю, которую Ющенко и команда считают героической, включительно с такими героями-радикалами, как Бандера, Шухевич и другие. Я думаю, что это вызовет дополнительные проблемы в становлении украинского гражданского общества. Если бы речь шла о доступе к тем материалам научным работникам – замечаний бы не было, но похоже на то, что это будет использоваться в качестве элемента пропаганды. Олесь Доний, председатель Центра исследований политических ценностей "АКСИА": - Украина не смогла прорваться в европейское содружество в значительной мере из-за того, что не состоялась общественно осмысленная очистка от грехов коммунистического советского режима. Старые элиты оказались неуязвимыми и продолжили руководить уже независимой Украиной. Архивы КГБ нужно было открывать в 1991 году. Нынешние же попытки СБУ, почему-то только через 18 лет, осуществить и в самом деле необходимый акт, вселяют определенные сомнения. Ведь значительный массив архивов, приближенный к новейшей истории, тайным образом исчез. То есть историческая правда опять может быть открыта лишь фрагментарно. То, что и.о. председателя СБУ господин Наливайченко объявил, что архив будет открыт не сегодня, а на протяжении года, вообще выглядит как попытка со стороны спецслужб шантажировать своих "стукачей". За этот год может образоваться целая очередь бывших доносчиков, которые будут стремиться выкупить свои дела. Но, все же, лучше поздно, чем никогда. Общество имеет право знать правду. Сомнения, что СБУ предоставит правдивую информацию остается. На заре независимости, в 1991 году, к сожалению, не только не были открытые архивы, но и не было реформировано бывшее КГБ. Было лишь подобрано более благозвучное название – СБУ. Александр Палий, политолог, эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при Министерстве иностранных дел Украины: - Думаю, что предание огласке определенных сведений о еще живых людях, не отрицает тот факт, что архивы крайне необходимо раскрывать. Это связано с огромным количеством преступлений и нарушением прав громадного количества людей. Естественное право этих людей, или их потомков – получить правдивую информацию о том, что происходило. Думаю, что право тех людей, которые пострадали, значительно выше права тех людей, которые осуществляли преступления, или при чьем содействии эти преступления осуществлялись. То, что у нас на восемнадцатом году независимости только раскрываются архивы относительно преступлений коммунистического режима, свидетельствует о том, насколько в нашей стране все запущено. Все нужно было сделать в тот же год, или в следующем году после объявления независимости. Необходимо сделать максимально открытыми архивы не только СБУ, но и других организаций, чтобы пролить свет на те масштабные преступления, которые были осуществлены на территории Украины, и которым, возможно, нигде в мире нет аналогов. Андрей Ермолаев, президент Центра социальных исследований "София": - Вопрос архивов – не вопрос документов. Это вопрос исторической памяти. Эта категория сложна. История состоит не только из документальных фактов, но и из фактов духовных, фактов деятельных. Искусство интерпретации фактов заключается в применении принципа историзма, а также понимании той конкретной исторической ситуации, в которой происходили события. Без сомнения, для того, чтобы работать с архивом, а тем более обнародовать собственно документы, необходимо глубокое историческое знание ситуации. К сожалению, до сих пор исторические факты в документах – идеологический инструмент. Это присуще не только Украине. Как пример, отмечу тот факт, что архивы Второй мировой войны, где содержится интересная информация о сотрудничестве лидеров французского сопротивления с Советским Союзом, об открытии второго фронта, финансировании оборонной промышленности фашистской Германии и так далее, до сих пор остаются засекреченными. Судя по всему, решение некоторых стран об открытии архивов в 2013 году, или в 2020 году будут пересматриваться. Все это предмет очень серьезного изучения историков, экспертов по вопросам общественного развития, социологов. Очень часто при использовании такого оружия, как исторический факт, решаются сегодняшние вопросы. В действительности, истории нет как предыдущего бытия. История есть как наш опыт, как наша духовная возможность. То же касается и будущего. Будущее есть лишь как наша возможность. Но использование реинтерпретированного опыта позволяет мотивировать сегодняшний поступок. Проблема заключается не в том, какие факты обнародовать, а в том – насколько осмысленны эти факты, что они дают. Я считаю, что немало фактов, которые в настоящий момент всплывают как документы времен Советского Союза, связаны с формированием новой политической, исторической легенды. В то же время отсутствует попытка переосмыслить проблемы времен гражданской войны и революции в Украине. Ведь, как это парадоксально не звучит, предпосылок именно для социалистической революции в Украине было даже больше, чем в индустриальных центрах России. Еще Владимир Винниченко отмечал, что главная проблема первых проектов украинской независимости заключалась в том, что был проигнорирован факт широкого общественного движения, у которого в повестке дня стоял левый тип изменений. В этом была и трагедия УНР, и трагедия последующего воссоединения и так далее. Конечно, архивы можно обнародовать, но возникает вопрос – кто будет интерпретировать эти факты. Это не должны быть показательные, музейные публикации документов. Должна быть организована широкая экспертная площадка историков, социологов, философов, через жернова дискуссий которых должен пройти этот фактаж. И уже их мысли могут стать достоянием широкой общественности. Было бы хорошо, если бы внимание было сконцентрировано не только на периоде 30-х годов. Очень интересны 90-е годы XIX века, интересна история последних лет УНР, история диссидентского движения. http://podrobnosti.ua/opinion/2009/01/29/579211.html Автор: Михайло 31.1.2009, 21:32 Цитата СБУ відкриває свої архіви? http://radikal.ru/F/s51.radikal.ru/i133/0901/7f/fbc14d75f084.jpg.html Володимир Вятрович Гість Свободи: Володимир Вятровия, Директор відділу архівів СБУ (Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису) Віталій Портников: Пане Володимире, чи можна вважати відкриття архівів такою, я сказав би, вже остаточною мірою інформації для суспільства, коли ми маємо справу лише з частиною документів і можемо вважати, що якась важлива частина документації, навіть колишнього КДБ УРСР та й документи, які, можливо, й не були в Києві, й стосуються української історії, знаходяться в архівах ФСБ Росії? Володимир В’ятрович: Я сумніваюся, що ми взагалі коли-небудь зможемо говорити про якусь остаточну міру інформації, яка дозволить нам розкрити все. Очевидно, що частина матеріалів була знищена ще безпосередньо відразу після того, коли творилися ці документи, частини ж матеріалів відбулася чистка в 1953-1954 роках, коли до влади прийшов Лаврентій Берія, який, очевидно, приховував свої злочини, частина матеріалів нищилася в 1990-1991 роках, коли мінялася суспільно-політична ситуація в країні, частина з них були вивезена. На жаль, якихось документальних слідів, що було знищено, що було вивезено, у нас немає. Відповідно ми маємо вдовольнятися тими матеріалами, які є в нас. Але я можу переконати, що це достатньо великий масив інформації, який так чи інакше задовольнить попит тисяч, напевне, істориків і дуже багатьох громадян, які, власне, покладаючись на цю інформацію, використовуючи цю інформацію, можуть дізнатися долю своїх рідних, про яких вони впродовж тривалого часу нічого не знали. - З іншого боку, от Ви навели приклад Лаврентія Берії. Я подумав, що були і більш серйозні можливості очищення документів, коли, скажімо, першим секретарем ЦК КПРС був Микита Хрущов. Він, очевидно, був би зацікавленим, щоб та документація, яка стосувалася його діяльності як керівника української партійної організації, а це важливі роки, це 1938-1955 роки, це вони теж можуть бути підкореговані. - Наразі можу сказати, що є документ з 1954 року по лінії, власне, КДБ про знищення частини справ, які розповідають про 1920-1930 роки. Тобто, абсолютно можливо, що це робив не тільки Лаврентій Берія, а це робив і Микита Хущов, і робили інші керівники, не залишаючи при цьому документальних слідів. - А взагалі наскільки в практиці колишнього НКВД і КДБ УРСР було все документувати? Адже відомо, що багато рішень спецслужба, при чому рішень, які мали очевидний такий, я сказав би, серйозний характер для їхньої діяльності, для ситуації, яка склалася в країні, вони передавалися просто телефонним шляхом, і дуже часто навіть не були зацікавлені працівники КДБ і керівники, щоби залишати якісь результати своєї діяльності в документах. - З одного боку, справді можу з Вами погодитися, що якісь найбільш резонансні рішення, які тягнули за собою смерті тисяч чи сотень тисяч людей, документи про це ми не знайдемо. Ми не знайдемо документи про початок великого терору, ми не знайдемо документи про початок Голодоморів як таких. Але тим не менше дуже багато матеріалів збереглося, тому що особливо рядовий рівень, низовий рівень карально-репресивної системи себе страхував, страхував тим, що намагався зберегти якісь документи, щоб зроблена ними робота так чи інакше якось легітимізувалася. Особливо, очевидно, це було після 1937 року, коли самі виконавці багатьох вироків, які були накладені цією карально-репресивною системою, потім звинувачувалися в тому, що вони це зробили. Відповідно, що такі документи все-таки збережено. - А якою буде процедура оприлюднення цих архівів? Тобто, чи означає це, що кожний громадянин України і негромадянин України, якщо прийде до вас, він буде мати можливість потрапити до архівів СБУ і отримати там належну інформацію? - В першу чергу протягом цього року ще триватиме процедура зняття грифів секретності з цих документів. В чому справа? Справа в тому, що ці документи, про які ми говоримо, не становлять державну таємницю держави Україна. Не становлять з кількох міркувань. В першу чергу, що там справді немає жодної інформації, яка загрожувала б національним інтересам України. В другу чергу, вони в принципі не можуть бути такими, тому що вони містять інформацію про репресії і порушення прав і свобод громадян, що відповідно обумовлюється законом про державну таємницю. Така інформація не може бути державною таємницею. Але тим не менше вони досі містили грифи секретності, і це був той бар’єр, який заважав людям працювати. Відповідно протягом цього року ми будемо займатися тим, що будемо знімати ці грифи секретності. Є певна бюрократична процедура. Після цього ми будемо говорити про співпрацю і закликаємо до співпраці істориків, представників громадськості з тим, щоб, власне, опрацьовувати ті документи, знаходити з них найбільш цікаві, резонансні, ті, які потребують першочергового оприлюднення. В нас є певні технічні ресурси для того. Ми створили цілий ряд вже відкритих інформаційно-довідкових залів, в яких міститься відкритий електронний архів таких документів, в Києві, Харкові, Одесі. До кінця року будемо говорити про такий електронні зали в усіх областях України. Відповідно там може працювати кожен бажаючий. Так само може працювати кожен бажаючий і з нашим архівом. Для того достатньо просту бюрократичну процедуру: зробити запит на ім’я керівництва архіву і означити, яка інформація потребується для тієї чи іншої людини. В першу чергу до нас приходять (я думаю, що так і буде) люди, які шукають своїх родичів, які були репресовані, чи близьких, а також дослідники. При чому, що дуже високий відсоток молодих дослідників, тобто тих людей, які не бояться братися за якісь теми, що протягом тривалого часу були татуйовані для історіографії. Йдеться про всю історію 20 століття. Старше покоління дослідників в основному використовує вже відомі джерела і не готове до такої кількості радикальних, можливо, змін своїх історичних парадигм, які можуть наступити в результаті використання цих документів. - Ну, це логічно. Якби я був би на місці молодого дослідника, то я теж би пішов до вашого архіву, тому що отримав би, принаймні, документи, якими не користувалися протягом багатьох років мої колеги. Історія – це яка наука? Ти читаєш те, що було зроблено до тебе, аналізуєш ще якусь історичну роботу і на засадах цього пишеш власну історичну розвідку. Це по суті останнє століття, я сказав би, тільки аналіз. Немає нових документів практично. А тепер для істориків виникає можливість реального дослідження документації. - Абсолютно. Для амбітного історика це клондайк, на якому людина справді може зробити собі і ім’я, і зробити справді дуже важливу справу щодо відкриття невідомих сторінок української історії. - А наскільки я розумію, що для серйозного історичного аналізу потрібно враховувати і ці документи, і колишні документи ЦК КПУ, і, головне, усвідомлювати, що це тільки частина документації, а айсберг, так би мовити, підводна його частина знаходиться в зовсім іншій країні. - Абсолютно з Вами погоджуюся, з тим, що значна частина матеріалів є поза межами України. І так само треба розуміти, що… Ну, справа в чому? Що частина громадськості переконана, що в архівах КДБ мусить бути все. Насправді архіви КДБ містять інформацію дуже специфічну – службового характеру. Це інформація про знищення тих людей, які чинили спротив радянській владі, знищення їх моральне чи фізичне, про переслідування їх. Відповідно інформація, подана в цих документах, під дуже специфічним кутом зору. Відповідно її треба порівнювати з іншою інформацією - зі спогадами самих учасників. І таким чином відтворити реальну картину. Я думаю, що ми зараз до прикладу пропонуємо одну з таких цікавих справ для розсекречення. І сподіваємося, що знайдуться дослідники, які будуть готові за неї взятися. Це так звана «справа-блок» про 1960-1970 роки, справа дисидентів, про боротьбу з дисидентським рухом. Чим вона цікава? Що у нас є доволі великий масив документів про цю справу. А заразом з тим є багато людей, які були фігурантами цієї справи. І ми можемо справді порівняти, як люди, які переслідувалися, як вони бачили це зі свого боку, а як це відображено в документах… http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1376997.html Автор: Михайло 10.2.2009, 10:04 Цитата Закриті архіви КДБ стають доступними http://radikal.ru/F/s54.radikal.ru/i143/0902/ba/ea055a7cfc29.jpg.html Одна з архівних розсекречених архівних папок з документами про український визвольний рух Київ – Розпочався процес зняття грифу «таємно» із архівів КДБ. На виконання Указу президента про «розсекречення архівних документів про український визвольний рух, політичні репресії, голодомори, якщо вони не є державною таємницею» – ознайомитися з цими документами може кожен громадянин. Як повідомив керівник Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович – наcамперед радянські грифи таємності розпочнуть знімати із документів періоду 60-70-х років. Якщо ви хочете спробувати щось дізнатися про долю своїх рідних, які постраждали від влади у період з 1917 року по 1991 рік – треба зайти на сайт Служби Безпеки України і у розділі «Галузевий державний архів СБУ» і знайти електронний зразок письмового звернення. Надіславши у будь-який спосіб таку заявку (поштою, електронним листом, факсом), ви можете розраховувати, що через деякий час вам зателефонують і розкажуть, що потрібно зробити для ознайомлення із розшукуваними матеріалами. Для вас замовлять перепустку, яку зможете отримати на вулиці Володимирській 35, а сам архів СБУ знайдете за адресою Золотоворітська 7. Першою «зачіпкою» у пошуку може бути те, що вже опублікували Фахівці радять розпочинати із «Журналу з архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», який виходить з 1995 року. В Інтернеті можна знайти 4 випуски на офіційному сайті та ще декілька на сайті Київського товариства «Меморіал». Мають свої інтернет-сторінки і деякі обласні архіви. Якщо ви знаєте приблизні дати судових процесів, назви справ та імена репресованих, то завдяки цьому журналу ви зможете знайти і номери справ та їхнє місцезнаходження. Адже архів СБУ містить не всі матеріали. Справи, вироки з яких виносили так звані «двійки» чи «трійки» , перейшли до колишнього партійного архіву, а тепер – Центрального Державного Архіву громадських об’єднань. Є багато «але» На перепоні будь-якого дослідження завжди стоять багато суб’єктивних та об’єктивних чинників. Надто коли дослідження стосується діяльності структур, головне завдання яких було не допустити жодного вільнодумства шляхом тотального терору проти населення. Цій «великій меті» підпорядковувалися не лише методи дізнання, а й методи оформлення документації у справах. До того ж, переважна більшість справ були сфабрикованими від початку й до кінця. Тому, щоб наблизитися до істини, інформацію здобуту в архівах КДБ треба порівнювати з іншими джерелами й також пам’ятати про декілька «але». По-перше: архіви не є повними, бо їх «чистили» протягом усього часу існування радянської каральної машини, деякі справи одразу після винесення вироку, інші – після чергової зміни керівництва ГПУ-НКВС–КДБ. Остання «велика чистка» була вже у 1990-1991 році, зазначає керівник Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович. Причому документів, які б засвідчували, що саме було знищено, а що вивезено до Москви – немає. По-друге: архів КДБ не був структурованим, справи складалися за номерами, тому, щоб знайти потрібні документи треба точно знати про яку конкретну людину, або справу, або організацію йдеться і в якому відтинку часу треба шукати. По-третє: якщо ви досліджуєте долю конкретної людини, то відповідно до діючого законодавства, ви маєте отримати письмовий дозвіл на ознайомлення зі справою від самого репресованого, або від його найближчих родичів, якщо ця людина уже померла. По-четверте: усі документами за запитами громадян розшукують співробітники архіву СБУ, вони мають право разом із вами переглядати справу і в разі потреби, якщо щось формально таки стосуватиметься державної таємниці, обмежувати ознайомлення. Правда вартує праці Вивчення документів про репресії вимагає чистої совісті та справжнього наукового підходу. Адже, як наголошує, колишній політв’язень, доктор філософії Євген Сверстюк, «кожне розсекречення має свої побічні ефекти, але принцип має бути дотриманим. Правда про злочини НКВС-КДБ має бути відкритою, навіть якщо вона зачепить багатьох». Крім того, треба пам’ятати, що слідчі писали не те, що справді говорили люди, а «зізнання» отримувалися під шантажем і тортурами. http://radikal.ru/F/s54.radikal.ru/i146/0902/e1/9ae6116a267e.jpg.html Голова Київського товариства «Меморіал » Роман Круцик за вивченням розсекречених документів Уже працює із розсекреченими документами в архіві СБУ Голова Київського товариства «Меморіал » Роман Круцик. Спільно із Галузевим державним архівом СБУ створено робочу групу, яка вивчає справи періоду 1917-1933 років, що стосуються руху спротиву проти радянської влади. «Ми об’їздили обласні архіви, які містять 90% усієї документації. За сприяння місцевих працівників ми змогли знайти вражаючі підтвердження того, що спротив більшовикам існував протягом усього часу. Мене найбільше вразило те, що досі нереабілітованими залишаються люди, засуджені за участь у повстаннях проти розкуркулення, колективізації та примусових хлібозаготівель», – розповів Радіо Свобода Роман Круцик. Голова Київського «Меморіалу» виступає за люстрацію. Він переконаний, що імена слідчих та суддів, які фальшували справи, мають бути оприлюднені. Процес зняття грифів таємності розпочався з 21 січня і триватиме цілий рік. Служба безпеки планує створити загальнонаціональний веб-портал, де розмісять усі розсекречені справи. http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1467219.html Автор: Михайло 10.2.2009, 14:02 Цитата Круцик: Меморіал починає ''громадську люстрацію'' У п'ятницю, 6 лютого, в нашій інтерактивній програмі мова йшла про історичну справедливість і можливе відкриття архівів КҐБ в Україні. Гість Бі-Бі-Сі - Роман Круцик, голова Київського відділення товариства «Меморіал». Програму вела Світлана Пиркало. Бі-Бі-Сі: Перш за все, яким чином Вас особисто зачепило КГБ? Ви не сиділи часом за "український буржуазний націоналізм"? Р.Круцик: Ні, я не сидів за націоналізм, але були деякі інциденти. Якось коли мої діти, двійнята, син і дочка, були у дитячому садочку, їм було десь по 5 років, прийшли інструктори обкому партії і запитали дітей в їхній групі, яке скоро буде свято. Тоді так було, що Великдень співпадав з Першим травня, і ось всі діти відповіли, що скоро буде Перше травня. А мої діти сказали: "Паска", і мене трохи тягали по КГБ. Бі-Бі-Сі: Ви займаєтеся історією, але за освітою не історик, наскільки я розумію? Р.Круцик: Я за освітою юрист, але люблю історію і займаюся нею ще з часів Гельсинської спілки, ще до незалежності нашої. Бі-Бі-Сі: А чому не вчили історію, щось завадило? Р.Круцик: Я народився на Західній Україні, а там потрапити на історичний факультет, чи будь-який гуманітарний, пов"язаний з історією, було дуже важко для нас, місцевих. Треба для цього було їхати в Росію, або на схід України. Можна було потрапити у технічний вуз, чи медичний, але там, де була політика, там було таке дуже густе "сито". Бі-Бі-Сі: Нещодавно президент Ющенко видав указ оприлюднити усі архіви НКВД-КҐБ, які існують в Україні і стосуються репресій громадян України. Ви могли б це прокоментувати? Р.Круцик: Я вважаю, що це дуже важливий крок президента України з розсекречення архівів, можливо, найвагоміший крок. Звісно, президент зробив дуже багато для того, щоб стала відомою правда про голодомор, але це, можливо, ще масштабніше, бо ще більше людей потерпіли під час радянського періоду. Дуже важливо і те, що такий указ з'явився, і що служба безпеки України вже встигла порахувати, щоб буде розсекречувати десь 800 000 справ...І це лише в службі безпеки, а є ще міністерство внутрішніх справ, а ще є військові архіви, тобто для українських науковців це величезна робота. Я нещодавно завершив об'їжджати усі обласні архіви, бо взявся за дослідження теми "Спротив радянській владі у період 1917-1933 років". На сьогодні я зібрав десь 70 тисяч фотодокументів. У нас, у Музеї радянської окупації, створеному при Меморіалі, буде виставка, на якій ці документи можна буде побачити, але ми сподіваємось зробити цю виставку пересувною, і проїхати з нею по всій Україні. Я колись був противником того, коли почали вип"ячувати питання визнання ОУН-УПА. Я ще тоді переконував, що треба вивчати всю боротьбу українського народу, адже з 1917го року, як ми знаємо зараз, в Україні діяло понад 2000 повстанських загонів, були підпільні організації, Україна не переставала боротися. Але взялись за УПА, а решту лишили. Якби ми вивчали все, то вже зараз би усвідомили, що відбувалося на півдні, сході, в центрі України, і не дозволили б налаштовувати східну Україну проти Західної. Слухач О.Баранік з Дніпродзержинська: Мій батько - 1927 року народження, наша родина була розкулачена, і один і другий дід загинули в таборах. Така сумна історія. Мені довелося якось спілкувати з колишнім агентом КГБ, якого вже нема зараз в живих. Він розповідав, щоб брав участь в спецопераціях КГБ на Західній Україні, - вони переодягалися у форму ОУН-УПА, і творили деякі речі. Я спілкувався з ним десь на початку 80х років, ми були дітьми, і якось нам це дивно було, - не вірилося, що таке могло бути. Але це вкарбувалося в пам"яті, і зараз не залишає. Бі-Бі-Сі: Чи можуть бути оприлюднені документи, які могли б пролити світло на те, наскільки відповідають правді подібні історії? Р.Круцик: Є вже відомі, давно оприлюднені документи, які свідчать про існування таких спецгруп КГБ. Справа в тім, що з УПА було важко боротися, бо їх підтримувало населення. Тоді радянські власті створили кілька шкіл - у Києві, Харкові, Ленінграді, Москві - де вчили західноукраїнського діалекту, одягали їх у форму УПА, і завдання у них було творити терор. Кілька років тому московське телебачення розкрило справу під кодовою назвою "Операция "Колодец". Показували, як ці спецзагони тероризували людей, кидали їх в криниці. А списували це нібито на УПА. Отже, такі документи є. Коли Шухевичу указом президента було присвоєно звання героя, то з Москви і Тель-Авіва йшли заяви про те, що у них є купа документів про те, що у Шухевича на руках кров. Але коли ми приїхали в Ізраїль, виявилося, що таких документів немає. Але потім в українській службі безпеки була знайдена інструкція московська про те, як фальшувати документи по ОУН-УПА, як готувати брехливих свідків... Я знаю добре історію визвольних змагань на Західній Україні, але я сам здивувався, коли знайшов в архіві згадки про те, що і в Миколаївській, і в Херсонській області на початку 1930х років були осередки ОУН, що і там діяло українське підпілля. Слухач О.Добровольський, Слов'янськ: Я хочу розповісти про ситуацію з архівами на Донеччині. Служба безпеки дуже спізнилася з розсекреченням, тому що велика кількість документів була "почищена" і знищена. Р.Круцик: Дякую за те, що Ви підняли таке важливе питання. Я проїхав по архівах цілої України, але в Донецьку не був, бо коли їм надіслали запит про наявність документів про визвольну боротьбу українського народу 1917-1932-го року, то з Донецька прийшла коротенька відповідь про те, що таких документів у них немає. Але документи про Донецьк можна було знайти у Харкові, Дніпропетровську, Одесі... Я абсолютно згоден із слухачем, бо після роботи в архівах в різних областях, у мене склалося враження, що на сході, на півдні, в центрі України просто ті архіви "почистили". Такої вказівки згори не було, але деякі люди, які не могли змиритися з тим, що Радянського Союзу вже не було, просто нищили документи. Мене здивувало, наприклад, що в Івано-Франківську я знайшов більше документів про УНР, ніж у Києві чи у Харкові. В одному з обласних архівів директор навіть показав мені акт про спалення документів. Бі-Бі-Сі: До речі, ми вже в нашій розмові згадали про люстрацію... Р.Круцик: Так, люстрацію вкрай необхідно провести. Я свого часу працював в одній з областей в комісії з питань поновлення прав реабілітованих. Я знаю, що в Україні є мільйони людей, колишніх політв"язнів, які потерпіли, багато з них живі, багато з них реабілітовано, і в довідці кожного написано, що реабілітований за відсутності складу злочину. То ж хтось вів ту справу, і слідчий був, і суддя був, які фальшували ту справу, ось чому ми маємо робити люстрацію. Мене найбільше вразило те, що коли я їздив по архівах, виявляється дуже багато, найбільша кількість тих, хто з 17-го року в повстанських загонах боролися за Україну, вони не є досі реабілітовані. В Україні треба міняти закон про реабілітацію. Чи зроблять це наші депутати сьогодні? Я переконаний, що ні. Тому ми будемо робити люстрацію і серед сьогоднішніх депутатів Верховної Ради. Подивіться на їхні автобіографії - в багатьох з них 2-3 роки відсутні. А я, як платник податків та громадянин України, хочу знати, в якій спецслужбі вчився той народний депутат. Слухач Віктор Ткаченко з Києва: Ні, їх жаліти не можна. Вони ж не жаліли! От ходить такий Бойко, його нагородили багатьма орденами вже за незалежності, він був головою Верховного Суду України. А хіба хто знає, що він "посадив" Миколу Руденка - він був ветераном Другої світової війни, мав нагороди, був письменником, очолював Гельсинську спілку в Україні. А будучи головою Донецького обласного суду, Бойко його посадив. І мало хто знає про того ж Віктора Медведчука, який мав захищати Стуса, а фактично він його дозахищався. Я не збираюся їм голови відрізати, Боже спаси, я пацифіст. Але ці люди мають бодай моральну кару понести. Р.Круцик: Так, я хотів би на підтвердження сказати, що недавно в пресі з"явилося, що помер на 90-якомусь році життя полковник Святогоров. Це та людина, яка організовувала вбивство Бандери. Але коли я проаналізував його послужний список, виявилося, що він отримав орден За заслуги 3-го ступеню, а це вже орден незалежної України. Я почав довідуватися, хто ж його подавав, а подавала його, як виявилося, Верховна Рада, тодішній голова ВР Олександр Мороз. І дивіться який парадокс - ще Україна не подякувала Степану Бандері, а його ката Україна вже нагородила. Зараз рік Бандери, і я знаю, що зараз нашими науковцями готується кілька томів про Степана Бандеру, і навіть сьогодні знаходяться московські документи, де пишеться, що в нас немає претензій до Степана Бандери. Але це в архівах, а так ми чуємо постійно крики з Москви, часом з Варшави. Ми не мішаємося. Україна не лізе в їхні внутрішні справи, коли вони свого Денікіна перепоховують... Бі-Бі-Сі: Але просто багато хто з людей вважає, що Степан Бандера та його люди вбивали українців... Р.Круцик: Ви знаєте, всі звинувачували Бандеру, але як він міг палити людей, якщо він до кінця війни сидів у концентраційному таборі? Його ламали, щоби він відкликав своє проголошення незалежності України. І знаєте, мені одного разу подзвонив чоловік до нас у Музей радянської окупації і каже, що Бандера був жорстокий чоловік, він десь із живої кішки лупив шкіру. Розумієте, це як за Геббельсом, чим нахабніше брехня, тим швидше повіриш. Ми чуємо від Симоненка, від Вітренко, що є матеріали Нюрнбергського процесу, що там судили "бандерівців"... Та нема таких матеріалів! Всього в Україні було кілька томів опубліковано матеріалів Нюрнбергського процесу. Навпаки, прокурор Руденко надав на Нюрнбергському процесі документ третього рейху, де говорилося, що в Україні активізувався рух Степана Бандери і його треба знищувати. І цим документом Москва доводила, що фашисти нищили мирних громадян СРСР. Так що ця комуністична брехня, вона така заразна, давайте краще говорити мовою документів! Слухач Сергій із Білої Церкви: Чи зможе звичайна людина в інтернеті подивитися відкриті архіви КДБ? Чи куди треба буде звернутися, щоби їх подивитися? Р.Круцик: Я був на відкритті в СБУ спеціального такого закладу, де стоїть близько восьми комп"ютерів і там на цих комп"ютерах можна подивитися дуже-дуже багато різних документів. Вони щоденно, щомісячно поповнюються і це можна буде. Але я говорив в архівах по Україні із їхніми керівниками, і вони казали, що в радянські часи якщо десь прийшло на місяць два-три чоловіки, то добре. Доступ до будь-яких архівів - не лише КДБ, але й державних, партійних - в місяць приходило один-два чоловіки. Бі-Бі-Сі: А якщо вони на комп"ютерах десь є, то вони очевидно можуть бути і в Інтернеті опубліковані... Р.Круцик: Ну, розумієте, в нас за бідності, не всі архіви мають свої інтернет-сторінки. Архів Сумської області. вони вже мають свою сторінку та подають документи... Бі-Бі-Сі: Так це ж нічого майже не коштує. Р.Круцик: Миколаївський архів є в інтернеті. Звичайно, є жахлива ситуація в архівах - свого часу там поскорочували людей. Найбільший архів Київської області сьогодні в Києві знаходиться в трьох місцях - на Мельникова, на Володимирській в підвалах і по суті архіви гниють, їх треба рятувати, треба більше Источник: http://www.reactor.org.ua/forum/index.php?s=138fe2845991662ff4714a9cc139c271&act=Print&client=choose&f=3&t=689 | |
| Просмотров: 4810 | Комментарии: 7 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 3 | |
|
| |
